Like much of Europe, it is extremely hot. The journey from Krakow to Lviv took eight hours by bus. Krakow itself was fascinating and is certainly a place I need to explore further. I was lucky at the border. My cases, crammed with filming equipment, were not checked, which may have taken some explaining. More about the reason for lugging all of this equipment around later.
I am staying in a small but elegant apartment in the middle of Lviv’s historic centre. It is hard to describe how beautiful this city is: medieval streets, Renaissance townhouses, Baroque churches, Neo-Classical façades and later Art Nouveau details, all layered in a worn state of grace.
I arrived late, unpacked, and ventured out into the busy night life in search of a meal. The streets were crowded, not with the usual tourists, but with Ukrainians: families, young couples, off-duty servicemen and a seemingly endless procession of strikingly beautiful women…
This unreal spectacle, appealing as it was, left me feeling conflicted. It did not reflect the reality of war. I felt a need to engage in some way with the real sacrifices and hardships of Ukrainians, for reasons why I still do not fully understand, have become so imbedded in me.
So the next day I visited Lychakiv Cemetery and the Field of Mars, where the bodies and souls of so many Ukrainian heroes lie. It was a profound experience. It brought the war close in a way that the lively streets of the city could not and it reinforced the pressing reasons why I am on this journey.
SLAVA!
Я прибув до України.
Як і в більшій частині Європи, тут стоїть надзвичайна спека. Подорож автобусом із Кракова до Львова тривала вісім годин. Сам Краків виявився захопливим містом, яке я неодмінно хочу дослідити глибше. На кордоні мені пощастило. Мої валізи, вщерть заповнені знімальним обладнанням, не перевіряли, хоча це, ймовірно, вимагало б чималих пояснень. Про те, навіщо я везу із собою стільки техніки, розповім трохи пізніше.
Я зупинився в невеликій, але елегантній квартирі в самому серці історичного центру Львова. Важко передати словами, наскільки прекрасне це місто: середньовічні вулиці, ренесансні кам’яниці, барокові храми, неокласичні фасади та пізніші деталі в стилі модерн, що разом створюють неповторну, дещо зістарену, але величну красу.
Я прибув пізно ввечері, розпакував речі й вирушив у жваве нічне місто в пошуках вечері. Вулиці були переповнені не звичними туристами, а українцями: сім’ями, молодими парами, військовослужбовцями у вільний від служби час і, здавалося, нескінченним потоком напрочуд красивих жінок…
Це майже нереальне видовище, яким би привабливим воно не було, залишило в мені суперечливі почуття. Воно не відображало реальності війни. Я відчув потребу бодай якось доторкнутися до справжніх жертв і випробувань, які переживають українці. Чому саме ця потреба так глибоко вкорінилася в мені, я й досі не можу повністю пояснити.
Тому наступного дня я відвідав Личаківський цвинтар і Поле Марса, де спочивають тіла й душі багатьох українських героїв. Це був надзвичайно глибокий досвід. Він наблизив війну до мене так, як цього не могли зробити жваві вулиці міста, і ще раз нагадав мені про нагальні причини, через які я вирушив у цю подорож.
СЛАВА УКРАЇНІ!
Leave a Reply