For the third year running on 22 January I joined the Ukrainian diaspora and their supporters in London to mark Ukraine’s Unity Day. They gathered in London before linking hands across Westminster Bridge. It is a powerful gesture, not only an expression of solidarity with Ukraine, but an act of defiance against Vladimir Putin’s regime and against the bleak reality that ordinary Russians who might wish to show similar resolve would almost certainly be arrested for daring to do so.
After almost four years of war the unity felt undiminished. Yet this year there was a heavier weight pressing down on the gathering. Alongside resolve there was visible anguish carried in the faces of those holding flags stiffened by the January cold.
While we stood together in London Ukraine itself was enduring one of the harshest winters in years under conditions deliberately engineered to maximise suffering. Throughout January Russia has intensified its aerial assault on the country. In just one week Ukrainian officials report that more than 1,700 attack drones and nearly 70 missiles were launched. These strikes have overwhelmingly targeted electricity generation facilities, substations and distribution networks. Infrastructure that keeps homes heated and water flowing. The consequences have been immediate and brutal. Entire regions have experienced blackouts. In major cities thousands of residential buildings have been left without heating for days at a time as temperatures fall well below zero.
Russia is waging war not only on territory, but on civilians themselves. Families are forced to huddle together in unheated apartments. Parents queue for water or melt snow while children do homework by torchlight. Each missile and drone carries a clear intent: to freeze, exhaust and break a population. We joined hands on Westminster Bridge. When the rally ended we let go and returned to our warm homes. Millions in Ukraine cannot.
For almost 4 years Western democracies have failed to act decisively against Putin. When will they realise that a negotiated peace deal is unattainable and the only way to stop his terror is to destroy his military?
SLAVA UKRAINE!
Вже третій рік поспіль, 22 січня, я приєднався до української діаспори та її прихильників у Лондоні, щоб відзначити День Соборності України. Вони зібралися в центрі міста, а потім, узявшись за руки, з’єднали Вестмінстерський міст. Це потужний жест, не лише прояв солідарності з Україною, а й акт непокори режиму Володимира Путіна та похмурій реальності, за якої звичайні росіяни, що наважилися б виявити подібну рішучість, майже напевно були б заарештовані за саму спробу це зробити.
Після майже чотирьох років війни відчуття єдності залишалося незламним. Та цього року на зібрання тиснув особливий тягар. Поряд із рішучістю читався й глибокий біль, у обличчях людей, які тримали прапори, задерев’янілі від січневого холоду.
Поки ми стояли разом у Лондоні, сама Україна переживала одну з найсуворіших зим за останні роки, за умов, навмисно створених для максимального страждання. Упродовж січня Росія значно посилила свої повітряні атаки на країну. Лише за один тиждень, за даними українських посадовців, було запущено понад 1 700 ударних дронів і майже 70 ракет. Ці удари переважно були спрямовані по об’єктах електрогенерації, підстанціях і мережах розподілу електроенергії, інфраструктурі, що забезпечує тепло в домівках і подачу води. Наслідки були негайними й жорстокими. Цілі регіони опинилися без світла. У великих містах тисячі житлових будинків залишалися без опалення протягом кількох днів, тоді як температура опускалася значно нижче нуля.
Росія веде війну не лише за території, а й проти мирного населення. Родини змушені тулилися разом у неопалюваних квартирах. Батьки стоять у чергах за водою або топлять сніг, поки діти роблять домашні завдання при світлі ліхтариків. Кожна ракета й кожен дрон несуть чіткий намір, заморозити, виснажити й зламати народ.
Ми трималися за руки на Вестмінстерському мосту. Коли мітинг закінчився, ми розійшлися й повернулися до теплих домівок. Мільйони людей в Україні цього зробити не можуть.
Вже майже чотири роки західні демократії не спромоглися діяти рішуче проти Путіна. Коли вони зрозуміють, що домовлений мир недосяжний, а єдиний спосіб зупинити цей терор — знищити його військову машину?
СЛАВА УКРАЇНІ!
Leave a Reply